Довгий час українські фільми існували лише як частина радянського кінематографу. Були і своїактори, і режисери, проте не вистачало самобутності.
Зотриманням незалежності ця проблема мала б зникнути, проте нові випробування та відсутність злагодженого підходу заважали розвитку вітчизняного кіно ще багато років. Здавалося, політичні та економічні негаразди
лише погіршать ситуацію, і сповідватись на краще в цьому напрямку мистецтва не варто. Проте саме за останні кілька років роль України у світовому кінематографі помітно зросла. Звісно, українці поки що тільки шукають себе у цій сфері, але навіть такий прогрес не може не тішити. Справжнім досягненням для українців стали наступні стрічки:
Документальний фільм «Крокодил Геннадій»(2015)
Пастора маріупольської «Церкви добрих змін» Геннадія Мохненко знають далеко за межами України завдяки його допомозі дітям-сиротам. Геннадій є засновником та керівником найбільшого на пострадянському просторі
дитячого ребілітаційного центру «Республіка Пілігрим». Саме турбута про долю сиріт надихнула пастора на проведення навколосвітнього велопробігу «Світ без сиріт», що розпочався в Києві 4 червня 2012 року, а останній етап завершиться у Європі в 2017 році. Не менш вражаючим є і власний приклад Геннадія – на сьогодні вони з жінкою прийняли у свою родину вже 32 дітини. Навесні 2015 року вийшов документальній фільм «Крокодил Геннадій». Ця стрічка розповідає про служіння пастора Мохненко для безпритульних дітей у Маріуполі. Фільм отримав позитивні відгуки в американській пресі та від глядачів.
Історична драма «Поводир»(2014)
Одна з найяскравіших сучасних кінострічок українського кінематографу, режисером якої став Олесь Санін. Головною сюжетною лінією фільму є мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого кобзаря в період Голодомору. Фільм також передає атмосферу тих років – часів колективізації та репресій представників «Розстріляного відродження». Цікаво, що існує версія фільму з тифлокоментуванням – спеціальними комен-
тарями для незрячих. «Поводир» було висунуто на «Оскар» 2015 року в номінаії «Найкращий фільм іноземною
мовою». Стрічка стала знаковою подією в світі національного кінематографу.
Драма «Плем’я» (2014)
Для режисера Мирослава Слабошпицького ця стрічка стала першим повнометражним проектом. Фільм показує життя підлітків у інтернаті для глухонімих, їхні стосунки між собою та із зовнішнім світом. Незвичності фільму додає той факт, що грають у ньому глухі актори, які до цього ніколи не знімались у професійному кіно. Усі герої використовують для спілкування українську мову жестів, озвучування та субтитрів до фільму немає. Кінострічка знайшла не тільки свого глядача, але й визнання світової спільноти. Фільм отримав низку нагород, серед яких – три нагороди конкурс-
ної програми «Тиждень критики» на Каннському кінофестивалі 2014. Американське видання Rolling Stone назволо «Плем’я» найпотужнішою за впливом на глядачів стрічкою 2015 року.
Біографічний фільм «Параджанов» (2013)
Ця стрічка стала творінням україно-вірменського тандему режисерів Олени Фетісової та Сержа Аведікяна. Також Серж зіграв головну роль у фільмі. Ця стрічка розповідає глядачам історію Сергія Параджанова, видатного радянського кінорежисера, якого не змусили припинити свою творчість ні ув’язнення, ні заборони знімати кіно.
Презентація фільму пройшла 4 липня 2013 року в Карлових Варах, Чехія. Стрічка отримала нагороди на кінофестивалях у Франції, Естонії, Чехії та Україні, а Серж Аведікян також переміг у номінації «найкраща чоловіча роль» на міжнародному фестивалі артхаусного кіно у Батумі, Грузія.
Игорь Бузань
